Війна, як наслідок миру

“Меч Правди, кинутий у сторону ворога, вкаже нам де межа справедливості, за яку ми ніколи не відступимо!”

Усім відомо, що світ – це війна, яка стала наслідком найпершого в історії миру в Едемському саді. Почалась вона так: “Колись давно, ще коли Слово було єдиним виміром часу, Сонце надії тільки-тільки сходило, повітря було таке свіже і не поділене на добро і зло деяким ангелам свобода здалась занадто невичерпною, величною, привабливою, а головне, несправедливо розподіленою – так зародилась гордість”
Тому сьогодні після примусового народження у людини є два шляхи: вірити в щастя або ж бути щасливим. Проте, якщо ти не здатний запитати себе про своє Ім’я, то до того часу на тебе буде надіто кайдани сліпоти, які ти тягнутимеш на шляху пошуку золотої середини між голодом і правдою. Але чи знаєш ти, який колір золота, і взагалі, чи знаєш ти, що таке колір? Твоє тіло огортає оцифрований вітер пустелі забутих і вигаданих героїв, традицій, який нашіптує тобі різні похвали… По обидва боки тебе – “стіни з порожнечі”, на котрі ти час від часу наштовхуєшся і на яких розіпнуті мрії та розтягнуті посмішки. Вихід з лабіринту знайти можна, але якщо ти триматимешся гарячого “колючого дроту жертовності”, а не шовкової, проте короткої мотузки. Ноги наші топчуться по бруківці вимощеної із ДНК людини
Проте, відновити своє Ім’я дане тобі Небом ти зможеш, піднявши руки, полюбивши свої рани, почавши допомагати й іншим вибиратись із “ям помилок”

Від автора:
Буває, часом, дивлячись на світ, я в захопленні від нього, але буває…я жахаюсь ним
Чи це означає, що я божевільний?!…Незнаю!
Чи може це означає, що світ божевільний?!…Незнаю!
…Тому мета мого виступу – провести у ваших душах, а особливо у свідомості певні “військові маневри моралі”. Тобто, ви – мій полігон… Але перед тим, варто було б зодягнути вас у військове “спорядження воїна світла”

Шолом (захист інтелекту)
Усі ми часто балуємо себе думкою про лиш позитивну сторону прогресу, про позитивізм, «постмодерн» та перехід до постінформаційного суспільства, а там і до вільного польоту мрії і т. п. Але чого коштує така свобода прогресивної людини – прокидаєшся і лягаєш спати у визначену годину, цілий день в тебе вкачують потоки різної інформації, а вночі себе питаєш «Хто я?!» і не можеш дати відповіді… Ми вже не можемо позбирати частинки себе, які порозкидав день! – чи не боремось ми за місце у рабстві системи
Суспільство, як інформаційне не відбулось докінця, бо насправді більша половина інформації – це страх, розваги та штучне маніпулювання увагою людини. Віртуальна реальність хаотично поглинає простір нашої душі, диктує нам наші бажання і відбирає час на дорогих нам людей! А реклама – ґвалтує нашу підсвідомість
Щит віри
Цей світ сотворив справедливий і всемогутній Бог, то чому ж у ньому стільки зла і терпінь? Чому страждають невинні? Чому стільки самот¬ності, стільки розбитих сердець, зловісних ночей, в яких вмирає надія?
Одного разу мені приснився сон. Іду я берегом моря, а поруч — Христос. На піску залишаються два ряди слідів — мої і Його
Уві сні мені прийшла думка, що кожен слід відображає один день мого життя. Я став і озирнувся — ген вдалині мої сліди губилися з виду. Я помітив, що в деяких місцях була лише одна пара слідів, а не дві
Я приглянувся ще раз і здивувався. Одна пара слідів на піску була в тих місцях, які відобра¬жали найсумніші дні мого життя – дні, сповнені страху і нетерпеливості, егоїзму і смутку, ви¬пробувань і сумнівів, непевності і страждань
Тоді я звернувся до Господа з докором:
“Ти обіцяв, що будеш з нами що всі дні нашого життя. Чому ж не дотримав слова? Чому Ти залишав мене у найважчі дні мого життя, коли Твоя допомога була найбільше потрібна?”
Христос усміхнувся:
“Любий мій сину, я не полишав тебе ані па мить. Самотні сліди у найважчі хвилини твого життя, що ти бачив, це Мої сліди… У ті важкі дні Я ніс тебе на руках”
(Бруно Ферреро. Кола на воді)
Господнє Ім’я – це єдине ім’я, що взяло на себе тягар людства і здатне надати всьому сенс
Тому ми не можемо дозволити собі жити не вимовляючи – з пошаною і довірою – це Ім’я

Де можна отримати Меч
Церква була створена з метою не допустити хаосу вір, робити наші спільні дії у боротьбі над гріхом сильними та великими. Релігійні традиції (обряди, рухи) – це “тяжкі обладунки”. Але вони, неначе набутий рефлекс моралі, відбивають гріх, спокуси, побачити та зреагувати на які у нас не завжди є час. Але сьогодні, не пройшовши через численні спокуси владою, Церква сильно втратила здатність бути почутою
Сьогодні багато є проблеми, проте вже саме усвідомлення їх дозволяє повернути нам на шлях “відреставрування ідеї про досконалість”. І слід зауважити, що так-звані “класичні церкви” увібрали в себе колорит тих етносів, на землі яких будували свої храми-фортеці моралі. Багато Святих людей розвивали, розробляли і виковували нам різну зброю Правди. Інша справа, як ми – її чисельне військо потім використали цю Зброю. Нові ж церкви народжуються все більш простішими, більш доступнішими, із багатьма знижками на спасіння… все частіше схожими на фаст-фуд
А-от зібрати усю Армію Миру ВОЄДИНО заважає невидиме броньоване скло абсурду, яке своїм баченням того, якими кольорами слід розфарбувати слова Шляху Життя, відволікає нас від основної мети, від основних законів, що заповів нам Христос: “Люби Господа усім щирим і чесним, що є у тобі” та “Люби ближнього свого, як самого себе”. І лиш тоді, коли ми захищатимемо ці два Закони, лиш тоді! наші рани заставлятимуть квітнути надію у душах ближніх!

Обладунки ж ваші нехай будуть зіткані із міцного каяття, здатності цінувати добро довкола та зі щирості ваших намірів

Відпочинком же для нас завжди може стати мелодія присяги воїна світла – молитва “Отче, наш”. І тоді “після такої досконалої Музики навіть Тиша буде нам за гармонію звуку”

Перемога:
Давним-давно у Китаї на імператорський престол зійшов новий правитель. І він одразу заприсягнувся знищити усіх своїх ворогів…але, коли пройшов деякий час усі його вороги залишилися живими, навіть більше, дехто з них отримав високі посади. Тоді його радники дорікнули йому, кажучи: “Ти, імператоре, не виконав своєї найпершої обіцянки”. На що він відповів: “А хіба вони вороже ставляться тепер до мене?”
Тому перемагати у такій війні Добра і зла потрібно, вбиваючи у ближньому гріх – вибити йому з рук зброю проти себе, таку як: гордість, байдужість, невдячність, нетерпеливість та самотність