Про космічний човен (Space shuttle) /UA/

“Ти поза межами моєї реальності, проте у самому центрі моєї надії. Мене ж ти не знайдеш тому, що я поза межами права на тебе”

Одного морозного дня народився човник. Ріс він і зростав. Пізнавав світ. Та прийшов час йому виходити на орбіту життя. Завдяки своїм творителям він вийшов на орбіту і як кожен космічний корабель отримав свою місію. Але не відразу, а через нестерпний пошук та незліченні перепони.
З кожним обертом навколо Землі наш корабель все дозрівав та дозрівав. Одного звичайнісінького разу до нього прийшло усвідомлення, що його усі спостереження, висновки у цьому великому космосі вже заповнили усі його доки. А отже, скоро почнуть переторсати у самотність. Прийшов час повертатись на Землю. Довго шукав він собі базу до душі, на яку можна приземлитись. Шукав, вагався. Та-от ніби вона, наче знайшов, здається вже можна відпочити, перезарядитись. Проте, йшов час, а відповіді з бази не було. Страшенно стало тяжко йому від того, що станція не посилала ніякого сигналу. Що він досі не зміг подарувати їй те, що він бачить і бачив, про що думає, що відчуває… Біль часом була настільки сильною, що на короткий період зникав струм і це призводило до глибинних збоїв у системі та втрат координат у просторі.
Проходив день, тиждень, місяць, рік, забуття за забуттям. Та раптом розбудив його сигнал. Човен вирівнявся, синхронізував траєкторію, приготувався до посадки. Але відчув щось що щось не так. Він не може приземлитись, бо один із інженерів не прилаштував до нього посадочного шасі. Зрозумівши цю проблему наш човен вирішив не заходити на посадку, щоб не зруйнувати обох. Зрештою, він вирішив вийти на буденну траєкторію орбіти. Нерідко йому пропонували різні імперії працювати на їхню розвідку або допомогти навести на ціль свої ядерні ракети, проте він відмовлявся. Він і далі передавав лиш красу космосу усім охочим почути! Ховаючи за всім цим тягар пожежі та холоду водночас своєї самотності. І щоб остаточно її погасити він від’єднав, відправив у космос відсік пам’яті свого серця
Йшов час і коли дні світу цього добігали кінця, ангели-діти віднайшли цей човен та дивом врятували деякі уривки з його бортових записів:
………………………………………..
(дата запису невідома)

«…Одного звиклого дня я спостерігав за потоками творчого Натхнення, що огортає нашу планету та оберігає її від Кінця світу… Так-от, із Землі я несподівано отримав сигнал сповнений унікальної Любові. Він був настільки чистим та цікаво закодованим, що… Розум ніяк не встигав обробляти цей потік, які пливли до Її Тепла!!!…»

………………………………………..
(дата запису невідома)

«… Сьогодні мені приснилось, що я здійснив посадку, адже не мав ні сил опиратися, ні плану повернення на Орбіту Реальності… я окутаний Її усмішкою, я відчуваю як Вона мріє. Я подихом своєї тяжкої Конструкції наблизився до Неї… до Її пелюстків… І від цього подиху не втрималась і зірвалась ніжна краплина роси, яка перетворилась на мить нашої зустрічі. Вона зціленням виблискувала на сонячних проміннях кохання… Це була Мить, але для нас Цей Поцілунок був Вічністю!!! І в цю Мить затихло усе Досконале, Чисте, усе що любило, любить або ж любитиме колись. Зупинилось, щоб почути Мелодії на наших Вустах
Ця невеличка за зовнішнім розміром, але глибока у душі, краплина з кожним поцілунком все більше осягала чистотою мою поверхню: гарячу, втомлену, тверду і напружену пошуком, самотністю, гріхом
І словами “Я Кохаю, Кохаю!!!” квітка розквітла сяйвом по всій планеті …
А я омився, зцілився … і втомлений щастям заснув поруч із Її ласкавим поглядом, щоб прокинутись! Ми заснули одне в одному…

Наступного дня, коли я прокинувся, щоб поцілувати Її – не побачив своєї Квітоньки, свого Майбутнього… Хтось лихий і заздрісний зірвав Її. Зірвав!!!……….. Від гуркоту моїх двигунів та вогню з турбін згоріло все довкола, було знищено непрощенням самому собі того, що не встиг захистив Її…
Від цього раю залишились лиш спогади та напис на лівій стороні борту: “У тих Словах – Її Душа, а у моїх – Її Ім’я”
………………………………………..
(дата запису невідома)

Навіщо тягар кохання мені?
Самотнії ночі, порожнії дні
Мій втомлений розум сил вже не має,
На тебе цілющу щодня він чекає
До мене прийди, тебе я молю,
Я душу побачити хочу твою…
І створимо ми одну,
Джерельну, і вічну, й, можливо, святу
Я дякую тобі і Богу
Що дав тебе – Кришталеву допомогу
………………………………………..
(дата запису невідома)

From day to day I’m going mad,
Because I am alone

From day to day I feel so bad,
Because she doesn’t know

To touch her sky
Can’t I – I’m stupid shy

The deepest lonely pain
Destroys again, again…again…
………………………………………. click here now.
(дата запису невідома)

Ти та, котра із порожнечі даруєш нам життя
Ти та, котра сказала: “Мене цікавить твоя наука”
Ти та, якій сказав я: “Я твій, а ти моя”
Ти та, котра мене назвала сміючись: “Тварюка”
Ти та, що поцілунком своїм невинним залікувала глибокі рани з мого “Афганістану”
Ти квітка з Раю, котру дозволив Бог мені зірвати
І дарував любов нам вічну й щиру, яка не дасть ніколи нам зів’яти!
Ти та, яка любити хоче і думати теж вміє
Ти та, котру я ніжно називаю …
………………………………………..
(дата запису невідома)
Крізь тінь самотності та розчарування. Я побачив-відчув твоє світло, яке так глибоко проникало в мою поранену душу. Я лину на крилах цікавості до тебе, такого неповторного, загадкового та тендітного теплого проміння, до блиску твоєї планети. Долаючи відстань розлуки, я здалека бачу твою глибоку мрію. Мене огортає атмосфера твоєї чистоти. Пірнаю в океан твоєї краси такої теплої, такої різнобарвної та вражаючої і не вловимої жодним світлом. І нарешті чую чудесний спів твого голосу в саду твоїх думок. Кожен рух, кожна літера, кожен звук, кожна мить твоя для мене триває вічно
Ти для мене, неначе досконалий твір створений Творцем
………………………………………..
(дата запису невідома)
…напившись глибини ріки твоїх очей, відчув, як ця жива вода вливається у моє серце і відблиском хвиль, які шепочуть об мою душу, я малював Твоє Ім’я серед нічних зірок!
Твоє ім’я в мені не спить! О, НІ! Воно гримить … водоспадом мрій, буревієм спогадів і божевіллям радості – бо я сказав, що Ти моя, а Ти – ти Мій!!!

…………………………………………………………….
(дата запису невідома)
“..це й світ – це замалі ворота, через які можуть пройти мої знання, переживання, почуття та самотність, це під силу зробити лиш через почуття. Але як тобі дочекатися на мене?
Ні надія не зникла – вона зави-ииии—ии-и—и-с-ссс-ссла”
………………………………………..

“Light In Dream Appearance”