Про результат

Ти бачиш безмежне поле саду посохлих дерев, який огороджує покинуте сіре місто. Усе, що лиш залишилось від людей – це скелети. Поруч протіка ріка кислотна, яка роз’їдає береги. А вихід звідти – за колючими проводами та гострими лезами. Знайти вихід важко, страшно та боляче. Ще й щоб дібратися до цього миру, треба не погрузнути у багнюці. Тяжко тій людині, яка несе камінь образи із собою
Далеко-далеко існує ще одне місце:
Пекуча пустеля з високим муром, потрапивши за який, місто побачиш ти під землею. Там є аеродром, з якого можна полетіти далеко, туди, де поєднується досконалість, закінчується нескінченність і починаються Небеса – де є тиша, спокій та втамування спраги
Є й третє місце
Місто те зветься “Пам’ять”. Інформація тут не підвладна часу і складає вона храм-знань людства, який розкриється лиш тоді, коли зникне тиск повітря, яке складається з молекул світу земної суєти