Про кімнату музики життя

При вході в кімнату (в якій тобі вирішувати довжину часу) на дверях із кленової сталі був напис: “Ласкаво просимо”. В центрі кімнати стояв дивний музичний інструмент, струни якого складались із досконалості. Але майже ніхто так і не зумів отримати з нього звук. Ті ж кому вдалось це зробити, не міг з них створити музики – бракувало слів до пісні!
Стін не було – щоб музика лунала без меж. Були лиш вікна, які виходили на світло, за обрієм котрих виднівся Рай, який зупинився на ніч дивовижного краю Мрії. Кількість вікон була рівна красі дивної гармонії космосу. Поруч біля дверей росло цікаве дерево історії, на листках котрого зберігалися пори року і роса святості
Відчувався подих теплого вітру. Ні, не страху, а вітру надії, який порозкидав безліч різнокольорових папірців розміром у душу. Проте, мало були таких, що мали на собі зображення тексту. Були різні папірці … і кожен думав, що не повторний, а тому усі були однаковими. Я ж із текстом “Слова є у душі твоїй”, лежав зім’ятий самотністю та егоїзмом. Я той, який шукав листівку із написом думки “Чому зникла музика? Об’єм кімнати складався із свідомості, підґрунтям його було “каяття”. А стеля – це сміх дітей, що захищає від дощу промайнулого майбутнього
І запитаєш ти себе: “Що це за кімната?”, а я відповідь напишу в твоєму серці: “Це кімната…. ”