Матриця “Від’єднуйся”

“Всесвіт дуже схожий на людей, проте часто ми не схожі самі на себе”

Байка про Ранок Заходу Сонця
Захід Сонця Цивілізації може бути різним: холодним, теплим, вологим, першим, останнім, прекрасним, непомітним, самотнім або багатим
Проте, коли Сонце світить, усі кудись бігають, щось люблять, а щось гублять. Коли ж починає воно (сонце) заходити, люди нарешті звертають увагу і на нього – яке ніколи нічого не вимагало за своє тепло. Тоді усі ми втомлені починаємо аналізувати свої вчинки, але напевно що не встигнемо – заснемо!
Мета проекту (неможлива): повернути людям дух відповідальності перед предками, дух справедливості, взаємодопомоги у наших амбіціях та зберегти зміст майбутнього; навчити думати критично і пам’ятати – “не все те золото, що блищить”
Не так давно ми перетнули межу тисячоліть. Позаду таке рідне ХХ ст., багате на зміни, там наше народження, поруч індустріалізація, політ у космос, розчеплення атома і відкриття ДНК, винайдення комп’ютера, теорія відносності Ейнштейна
Але тут чогось бракує, чи не так? Так, бракує повної правди – про війни, загрозу ядерного самознищення, численні екологічні катастрофи, геноциди. Отож панове-люди, ласкаво просимо вас до бурхливого ХХ століття – до відкриття нового материку історії, в якому усі засади демократії, засади світлого майбутнього, рівноправ’я серед націй та моральність серед молоді не витримали конкуренції із досягненнями світу та цивілізації. “Титанік гордості”, Чорнобильський Мирний Атом або спорудження Світового Торгівельного Центру, наче захований символ “подвійних стандартів демократії” (WTC). Ласкаво прошу у світ, де час почав перетікати у просторову матерію, а простір – у віртуальність. Ласкаво прошу вас у “пустелю реальності”
Так, звичано, на ниві ХХ ст. побудовано багато доріг, заводів, шкіл та лікарень, проте чому стільки багато потоптаного колосся навколо, стільки викорчуваних людських доль?!!
А війни та експерименти над “прискореною еволюцією” народів залишили за собою чимале мінне поле, крізь яке сьогодні до нас дійшло дуже багато поранених ідей, душ, природної гармонії, розмитої лінії між добром та злом. І як “сапер” я повинен провести невеличку лекцію з “техніки безпеки” окремих складових нашої соціальної системи:
Наука – це потрібна річ, вона дає людям засоби досягнення мети і вирішує багато життєво необхідних речей. Проте, через необережне поводження з її можливостями, ми міцно перемішали суміші добра і зла. Її зміст часто нагадує хімічну зброю.
Мистецтво – думка творчості дозволила собі геть усе, що тільки могло прийти на думку. Непередбачуваність, глибина та колір були поставленні на серійне, конвеєрне виробництво, що призвело до зниження вартості одиниці мистецтва для людини
Такий стан мистецтва дуже схожий на епізод: “коли шедевр, наприклад, Леонардо да Вінчі “Свята Вечеря” чи “Мона Ліза” на поліетиленовому пакеті, вештається під дією тимчасових сил вітру по асфальті сьогодення
Глобалізація – величезне магнітне поле з майбутнього. Сама ж глобалізація перетворилася із надії у диктат волі сильних світу цього, які під прикриттям гуманітарної допомоги “експортують демократію”. За великим рахунком, глобалізація – це “масштабна психологія натовпу!
Віртуальна реальність – здавалось б, із винайденням сучасних засобів зв’язку люди стануть ближче одне одному. Але насправді ми все частіше втрачаємо зв’язок із оточуючим поруч нас світом та людьми, відсуваючи реальний світ на другий план. У майбутньому віртуальна реальність – це вже не нова релігія, а щось більше – протез для нашої психіки
Транснаціональні компанії – це новий прототип племен, між якими відбуватимуться війни, союзи для отримання здобичі (прибутку). І чим більше вони набиратимуть впливу між нами, тим швидше ми змінимо свою назву “людина” на “споживач/покупець”

Україна – побутує думка, що українська культура знову відродиться, як це було колись. Україну зрубували до кореня, а вона знову відроджувалась, проте, чи здатні ми знову відродитись якщо наш ґрунт, наш корінь перенасичено хімікатами глобалізації та техногенного прогресу. Невже нам треба буде її відклоновувати? А щодо Рідної мови, то нам потрібно звернутися до психіатра, щоб вилікуватись від російської

“Україна” – це Товариство з обмеженою відповідальністю

Коли ж нам нарешті набридне блукати поміж сірої маси наших співвітчизників – тих, які чекають що їм скажуть звідки вони і яке їхнє місце в історії. Наша мета сьогодні – будь-що врятувати наше зерно – молодь, а ще більше – усмішку наших дітей, адже вона нам сьогодні так потрібна. І зробити це потрібно будь-якою ціною, навіть ціною нашого права на перепочинок.
Лиш тоді ми усі зустрінемося в нашій Україні, в Україні про яку так мріяли наші святі герої… і якої вони досягли у своєму серці шляхом терпінь, любові та відданості принципам патріотизму!

Закінчення
Таким чином, сучасна архітектура людини вже навіть не раціональний, а спрощений конвеєрний образ думки, із застандартизованими рисами кольору прагнень у хмарочосі сучасності. Та й власне сам світ – велике місто стосунків та історії. Його система правдопостачання увійшла у ХХ ст. із хлорованим миром та іржавими трубами війн. І в такому поселенні Правда схожа на автобус, де кожен обирає різні маршрути і майже ніколи не їде до кінця
Ми – люди, живемо на одній планеті. Поєднані природою, вона винятково красива та репродуктивна, де єдність, взаємозв’язок є основою її системи. Материками називають свідомість, океанами – інстинкти, повітрям – інформацію, космосом – мрії. Проте врезультаті індустріального буму культури відбувається Глобальне Потепління: тануть льодовики, підноситься рівень води в океанах і ми забуваємо, що таке єдність. Викиди егоїзму створюють Парниковий Ефект…
Думаю, вже можна говорити, що ми на порозі Екологічної Катастрофи і Культури також. Кожного дня народжуються діти (ідеї) із патологічними вадами. Виходить, “Чорнобиль” – то пророк, якого так і не зрозуміли
Наш Світ схожий на таблицю Мендєлєєва, в якій вже розкладено, доступно пояснено усі елпменти житя, щастя, правди. Незабаром, Людину-мислячу буде треба негайно заносити до Червоної книги, як вид що на межі вимирання

Що ж робити людині, яка все ж таки захотіла б від’єднатися від системи напівправди й напівстандартів?
Починати треба з того, щоб життя перетворити на пошук себе у ближньому. Ми, народжені одного разу, будьмо гідними життя минулих і прийдешніх поколінь. Не створюймо чорних дір, які поглинають усе тепло довкола. Навчімося нарешті зцілювати одне одного. Впавши, підіймаймось хоча б заради тієї ж дитячої усмішки. Не залишаймо одне одного на самоті – вміймо вислухати. Поважаймо працю і старання людини. Не піддаваймося гордощам, плазуванню, тому що це не гідне назви «Людина»
А найголовніше – розмовляймо з Богом, не залишаймо Його Любов та Старання на самоті!
Сподіваюсь, ми все-таки прокинемось у День “Сонця”. Мир тоді буде не наслідком війни
І на останок хотів би вручити вам запрошення до “Армії миру”. Вищою нагородою у якій буде сльоза пам’яті нащадків, що прочитає наші імена та напис на наших мечах “Благословляйте ворогів своїх”
Тоді про нас зможуть сказати: “Вони полягли переможцями, захистивши святу віру у досконалість”
І пам’ятаймо, найперший ворог воїна – він сам, його меч – це його душа. А душею воїна миру є його чисте й міцне слово, загартоване у вогні та воді

Промова про мову
“Спочатку було Слово й Слово було Бог…” Люди отримали слово, дар мови, для того щоб могли розмовляти з Богом, молитися та прославляти Його. Допомагати словом тому, хто поруч, говорити слова дбайливості батькам, слова краси коханій, слова підтримки чоловікові, матері чути радощі дитини, а батькові – дитячі запитання. Слово дане нам, щоб пізнавати та творити світ… але аж ніяк не ранити
“А на варті я поставлю Слово і Молитву”