Про Україну

“Ще не вмерла Україна,
Але що нам з того.
Наша рідна Ненька
Досі є в дурдомі”
Витяги з історії хвороби:
“…Потрапила із в’язниці у палату під № 1991. У в’язниці відбувала покарання за напад на кортеж охорони, який супроводжував вантаж з їжею. За її словами, мотивом було бажання захистити своїх дітей від наглого голоду
Тут у лікарні вона часто розмовляє сама із собою на різних мовах. На руці вишкрябане зображення національної символіки. А на стіні кров’ю намалювала великого розміру серп та молот. І кожного вечора падає на коліна перед ним, щось бурмоче про велич, дружбу, нєдєлімость. Кожного місяця 26 числа кричить несамовитим криком і тільки велика кількість наркотиків може заспокоїти її. Що-неділі вона вимовляє одне слово: “КИЇВ чи-то КІЄВ”. А наприкінці дня починає нашіптувати якісь невідомі історичні дати…”