Одного разу семеро ангелів

а саме: Розум, Краса, Ніжність, Цікавість, Вихованість, Чистота та Усмішка гралися в Благословенному Озері Життя… І їм настільки було весело, що хлюпаючись, Одна Краплина з цього Озера потрапила на землю, перетворившись на Квітку-Мрію Зцілення…
Ті ж самі, але тільки п’ятеро, ангели, гралися у Лісі Поезії, проводячи тренування на мечах і настільки вправними та швидкими були їхні рухи, що один кусочок меча потрапив на землю – так народився воїн-поет…
Минав час, ангели підростали, підростали і наші дві половини… багато разів у перше діти сказали перше слово, багато хто сказав уперше слова кохання… багато, хто уперше усміхнувся знову, багато хто вперше співав пісні, а хтось вперше молився…
Багато людей милувалося цією Квіткою і не могли надивуватися, як Вона могла тут народитися! Але доторкнутися до Неї боялися… А наш воїн-поет перетворився з невеличкого кусочка на вже майже римований справжній Вірш, проте кусочок цей все ще залишався у його серці, а тому спричиняв біль йому під час молитви за людей. Тому він часто молився у ві сні. І-от одного разу, вже майже наприкінці сну, він підслухав у Ангелів розмову про Дивну Небесну Квітку, яка наділена Даром Зцілення. З того часу він не міг заснути… і дуже хотів знайти Її! І попросив він у Неба лиш один раз побачити Її погляд і тоді його серце знатиме, яким шляхом і куди треба йти до Неї…
По дорозі до Неї він зупинив усе світло, щоб вибрати найкращий промінчик для Неї. Зупинив шелест усіх листочків, щоб вибрати якнайгеніальніший. Зупинив снігопад, щоб обрати якнайзагадковішу сніжинку… Обійшов усі квітучі сади, щоб обрати якнайкращий відтінок. Прочитав усю мудрість, щоб обрати якнайглибше слово. Переплив усі води, щоб вибрати якнайчистішу. Переслухав усі співи пташок, щоб вибрати найкращу мелодію. Поговорив з усіма зірками на небі, щоб обрати якнайсвітлішу… навчився співати, щоб якнайніжніше Її поцілувати, коли побачить… І з таким “букетом” та словами “Бути поруч біля такого Створіння – це мрія і честь для будь-якого воїна світла… Усі найкращі моменти мого життя ніколи такими не будуть, якщо Тебе не буде поруч… Тож дозволь мені Мить, в якій Ти усміхаєшся, перетворити на Вічність…” він прийшов до Неї
А закінчується ця історія думками наших героїв, що записали їх Ангели:
“Я завжди думав, що ніхто не зрозуміє те, як я дивлюся на захід сонця. Вона теж!
Я завжди хотіла сказати комусь, що Весна обов’язково прийде. Він теж!
Я завжди хотів дізнатися до чийого серця веде ця Веселка. Вона теж!
Вона завжди наспівувала дивну мелодію, яку ніхто більше не чув. Він теж!
Він завжди хотів обійняти Її Єдину. Вона теж?”